Україна 30: розбудова міжнародних відносин — чим запам'ятався 1993 рік

1993 рік був для України найважчим в історії передусім через економічну кризу. Втім, це не завадило нашій країні вийти на міжнародну арену та стати повноцінним суб’єктом міждержавних відносин.

У 1993 році для українців особливо широко починають відчинятися двері до Європи. Влада більше не заважає громадянам вільно подорожувати. Першими цією нагодою користуються представники бізнесу, які бачать перед собою нові перспективи. Для навіть них організовуються "шоп-тури". В народі таких мандрівників стали називати «човноками». 

Основними об’єктами мандрівок стають Польща і Туреччина. «Човники» купують в Україні товари, котрі користуються за її межами підвищеним попитом (алкоголь, цигарки, електроприлади такі як кип’ятильники та праски) і продають це все на найближчих від кордону ринках. На вторговані кошти закупають переважно одяг і взуття, які ввозять в Україну.

З Польщі везуть джинси, светри та джинсові сорочки, з Туреччини китайські пухові куртки (пуховики) та шкіряний верхній одяг. В умовах повального безробіття «човникування» перетворюється в один зі способів вижити.

При цьому Україна не забуває встановлювати офіційні взаємовідносини з найближчими сусідами. В угорському місті Дебрецен було ухвалено Декларацію про створення Карпатського єврорегіону, до якого увійшли прикордонні райони п’яти держав: України, Польщі, Угорщини, Словаччини та Румунії. 

У декларації проголошується, що створення єврорегіону сприятиме зміцненню дружби та процвітанню країн цього регіону, а також гарантуватиме активне використання принципів Акта конвенції з питань безпеки та співробітництва в Європі. Діяльність регіону спрямована на економічне, наукове, екологічне, культурне та освітянське співробітництво його членів. Сміливо можна сказати, що тут ідеться про перші кроки України на шляху до євроінтеграції, хоча звісно на той момент про це не йшлося в урядових кабінетах як України, так і європейських держав.

Проте не з усіма сусідами вдавалося налагодити доброзичливі взаємовідносини. 9 липня 1993 року Державна Дума Російської Федерації ухвалює постанову «Про статус міста Севастополя», згідно з якою місто ставало частиною Росії. Російська сторона обґрунтовувала таку позицію тим, що місто Севастополь, як адміністративно-територіальна одиниця колишнього СРСР, не передавалося у 1954 році до складу УРСР.

Україна не мала можливостей вплинути на дії Росії, які були прямим зазіханням на територіальну цілісність і суверенітет країни. Уряду довелося порушити з цього приводу питання в ООН. 20 липня 1993 року Генеральний секретар ООН Бутрос Бутрос-Галі засудив дії Росії. Він зазначив, що згадана постанова Думи Росії несумісна з досягнутими українсько-російськими домовленостями, цілями та принципами Статуту ООН і не має юридичної цілісності.

_{ФОТО: Правдиві новини}

Чітка позиція ООН призвела до того, що Росії довелося шукати порозуміння з українською стороною. 3 вересня 1993 року у Масандрі (Крим) президент Росії Борис Єльцин та України Леонід Кравчук підписали протокол про врегулюванню конфлікту навколо Чорноморського флоту.

Угоди, які отримали назву Масандрівські, містили в собі 4 угоди:

протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту;

основні принципи утилізації ядерних боєзарядів стратегічних ядерних сил, що дислоковані в Україні;

угода між Урядом Російської Федерації та Урядом України про утилізацію ядерних боєзарядів;

угода між Україною та Російською Федерацією про порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів Стратегічних Сил, розташованих на їхніх територіях.

Як показує сьогодення, Масандрівські угоди не розв'язувати проблеми Криму і через більш ніж двадцять років Росія вирішить питання агресивним чином.

А тим часом 7 жовтня 1993 року Президент Грузії Едуард Шеварднадзе під час телефонної розмови з Леонідом Кравчуком попросив допомоги з евакуацією біженців з Абхазії, яку роздирала війна, спровокована Росією.  

Так була здійснена перша в історії Збройних сил України самостійна операція - з 10 до 14 жовтня українські пілоти на 17 вертольотах, перебуваючи під постійним вогнем абхазько-російських військ виконали 291 виліт і врятували від етнічних чисток понад 7000 абхазьких грузинів. Втім, участь України у цій війні здійснювалася не лише на офіційному рівні.

В червні 1993 року до Грузії прибули перші 11 українських добровольців Української Народної Самооборони (УНСО). На початку липня їх було вже більше, ніж півсотні. Ці бійці стали основою для українського гірськострілецького підрозділу «Арго». Згідно з інформацією на російських ТБ, в Тбілісі "висадився полк, сформований з галицьких українців". Втім, серед добровольців лише один боєць був родом з західних областей, не кажучи вже про те, що їхня чисельність, м’яко кажучи, не дотягувала до полку.

_{Фото: Фандом}

«Арго» особливо відзначився у боротьбі проти абхазьких сепаратистів та російських військ в боях під Шромою 17 – 19 липня і Сухумі 16 – 27 вересня 1993 року. Семеро унсовців наклали головою у цій війні. Тридцять з них нагороджені найвищою державною нагородою Республіки Грузія — орденом Вахтанга Горгасалі.

Так буремно Україна стала виходити на міжнародну арену. З одними державами будувалися добросусідські стосунки, з іншими сформувалося справжнє бойове братерство. А були й такі, хто з самого початку не сприймав Україні, як повноцінну державу, і вважав, що може робити на нашій території все, що завгодно. Наслідки усіх цих перипетій ми бачимо сьогодні особливо чітко.