Україні 30: міжнародне визнання незалежної української держави — чим запам'ятався 1991 рік

Кожна держава має самостійно протистояти викликам, з якими зіштовхується, і власними руками вершити свою долю. Проте без міжнародного визнання втілити це вкрай важко, якщо взагалі можливо.

Протягом своєї історії Україна неодноразово зіштовхувалася з проблемами на міжнародній арені. Неграмотно побудована зовнішня політика призвела до нищівної поразки під час Визвольних змагань 1917 – 1922 років. Після того нашу Батьківщину довгий час розглядали на світовій арені лише як сателіта Радянської Росії.

Навіть напередодні здобуття Україною незалежності могутні гравці міжнародної арени закликали уряд УРСР утриматися від повноцінного виходу з Союзу. 

Багато хто знає знамениту промову президента США Джорджа Буша-старшого 1 серпня 1991 року, яку в народі прозвали «Котлета по-київськи». Проте мало хто чув, що у 1990 році у Верховній Раді виступила прем’єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер. У своєму зверненні до депутатів вона закликала Україну не відділятися від СРСР. На запитання про визнання у майбутньому незалежної української держави, «Залізна леді» категорично відповідала, що вона ж не закликає Каліфорнію відділитися від США, а Квебек від Канади, то чому для України має бути зроблене виключення?

^{Фото: Новинарня}
Проте така позиція авторитетних світових лідерів не могла змінити колесо історії, яке рухало український народ до здобуття незалежної держави. Вже восени 1991 року Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук здійснив офіційні візити до Франції, Канади та низки інших країн. Під час офіційних заходів та зустрічей політичні діячі та громадськість цих держав дізналися більше про Україну, ознайомилися з політичною й економічною ситуацією та її перспективами як незалежної держави. Таким чином було закладено перші підвалини для встановлення повноцінних міжнародних зв'язків між державами та їх підприємницькими та бізнесовими колами.

^{ФОТО: Укрінформ}
Більшість розвинутих країн продовжували сторожко дивитися на ситуацію, що розгорталася у Радянському Союзі. Хоча ця держава вже тріщала, світові лідери все ще визнавали її існування і не бажали псувати відносин з керівництвом СРСР. Крім того, США і Євросоюз непокоїлися, що після розпаду СРСР Східна Європа та Азія поринуть у вир політичних, суспільних і економічних криз, а їх території стануть ареною для кривавих збройних конфліктів. 

Позитивний приклад подали прибалтійські держави, які провели на своїй території плебісцити щодо виходу зі складу СРСР. Їх результат на користь державної незалежності спонукав Україну піти тим самим шляхом. Було проведено всеукраїнський референдум і 1 грудня 1991 року понад 90% українців висловили свою підтримку Акту проголошення незалежної України. 

Тепер у інших країн не було іншого вибору, як визнати волю українського народу. Вже на наступний день після референдуму, 2 грудня 1991 року, незалежну Українську державу визнали Польща і Канада. 3 грудня до них приєдналася Угорщина, а четвертого – Литва та Латвія. Після цього зупинити ланцюгову реакцію вже було неможливо. За грудень 1991 року своє визнання Україні виголосили 74 країни, в тому числі США і Росія. Велика Британія була однією з останніх – її уряд визнав українську незалежність 31 грудня разом із ще дев’ятьма країнами.

Станом на 27 січня 1992 року вже 91 країна оголосила про свою підтримку незалежності України, а з 27 з них було встановлено повноцінні дипломатичні відносини. Весною ця кількість виросла до 118 і 72 відповідно.

Визнання незалежної України іншими державами тривало і в наступні роки. На сьогодні останнім у списку стоїть Східний Тимор, який визнав Україну 27 вересня 2003 року. 

Звісно, Україна б не добилася таких успіхів у питанні міжнародного визнання, якби не дала зрозуміти своїм міжнародним партнерам, що вона провадитиме виважену внутрішню політику, що побудована на принципах демократії та забезпеченості прав людини. 

1 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Декларацію прав національностей України, яка урочисто гарантувала всім народам, національним групам і громадянам, котрі проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права та свободу релігійних переконань

_{Фото: Русинський інститут історії й філології}

Також Україна гарантувала миролюбну зовнішню політику, яка була спрямована на побудову добросусідських відносин з іншими державами та зміцнення міжнародної безпеки. 5 грудня 1991 року Верховна Рада виступила зі Зверненням до парламентів і народів світу. 

В цьому зверненні проголошувалося, що Україна буде неухильно дотримуватися норм міжнародного права, керуючись Загальною декларацією прав людини, міжнародними пактами про права людини, ратифікованими Україною, й іншими міжнародними документами.

На сьогодні Україна, як держава-співзасновник Організації Об’єднаних Націй (ООН), здійснює широке співробітництво з іншими країнами в політичній, культурній, економічній і військовій сферах, керуючись своїми національними інтересами. 

Сьогодні особливо важливо розбудовувати взаємовідносини з іншими державами, щоб залучитися їх підтримкою у конфлікті, що триває на сході нашої країни, а також щоб добитися міжнародного сприяння поверненню до складу України анексованого Росією Криму.

Українським уряду і народу слід зробити ще багато, щоб нас почали сприймати як рівних і повноцінних партнерів. І цьому процесу було покладено початок 1991 року – в перший рік незалежності України.