Україні 30: Броварська катастрофа та переосмислення історії - чим запам'ятався 2000 рік

Референдум, законність якого залишалася під питанням, а також політична криза, спровокована вбивством журналіста Георгія Гонгадзе та «касетним скандалом», стали для українського суспільства ніби відром холодної води після короткого періоду стабілізації суспільного і економічного життя країни. Вже наприкнці року увесь Київ вирував протестами, метою яких було добитися притягнення до відповідальності Президента Леоніда Кучми, якого протестувальники вважали винним у смерті журналіста. Втім, це були не єдині події 2000 року, що нам запам’яталися. 

5 червня 2000 року у Києві відбулась зустріч Леоніда Кучми з президентом США Білом Клінтоном. Лідери обговорили питання закриття Чорнобильської АЕС. Також США надали додаткові 78 млн доларів для Чорнобильського фонду Укриття та підтвердили зобов'язання США продовжити співпрацю з Україною та міжнародним співтовариством для забезпеченнявсіх необхідних умов, які пов'язані із закриттям ЧАЕС.

5 грудня 2000 року 3-й реактор Чорнобильської АЕС припинив свою роботу і ЧАЕС назавжди припинила генерацію електроенергії.

15 грудня 2000 року Чорнобильська АЕС перестала функціонувати остаточно. Зруйнований в 1986 році реактор, що містив 66 тонн розплавленого ядерного пального та 37 тонн радіоактивного пилу, попри збудований захисний "саркофаг", продовжував випромінювати радіацію. Вартість нової захисної споруди, котра повинна більш надійно захистити довкілля, оцінювалась у 758 мільйонів доларів. Звісно, що дістати такі кошти українська влада не змогла.

Не дивлячись на всі труднощі, Україна активно завойовувала собі репутацію на міжнародній арені. З 4 до 21 квітня 2000 року відбулась арктична експедиція Україна — Північний полюс-2000. Вперше в нашій історії проведена операція, метою якої була популяризація країни, як могутньої авіаційної та спортивної держави світу.

Вона складалася з двох частин: перельоту за маршрутом Київ — Хатанга — Північний полюс — Хатанга — Київ і десантування парашутистів з літака Іл-76МД на дрейфуючу крижину Північного полюсу та перельоту літака Ан-28 за аналогічним маршрутом з посадкою на ту ж крижину.

В експедиції брало участь 43 людини, з-поміж них:

1. 22 спортсмени — парашутисти України (десантна група);
2. 6 членів екіпажу (пілоти та техніки) літака Ан-28 Центрального аероклубу (ЦАК) ім. О. К. Антонова Товариства сприяння обороні (ТСО) України;
3. 11 членів екіпажу літака Іл-76МД Військово-повітряних сил Збройних Сил України.

Проте подібна демонстрація українських можливостей була зведена нанівець безглуздим нещасним випадком, в якому були замішані українські військові. 20 квітня 2000 року під час військових навчань на Гончарівському полігоні у Чернігівській області навчальна ракета Точка-У через технічну несправність змінила курс і влучила в житловий будинок у Броварах Київської області. В результаті загинуло три людини, ще п’ятеро отримали поранення.

Міністерство оборони протягом трьох днів відхрещувалося від цього інциденту, проте кінець-кінцем визнало свою відповідальність. Втім, належного покарання за інцидент практично ніхто не зазнав. Міністр оборони Олександр Кузьмук заявив, що подавати у відставку у зв’язку з інциднтом він не збирається.

«З моєї сторони це було нечесно — зробити рекламно-благородний жест: бачите, яка я сильна людина. Тим самим я б кинув свої війська, своїх працівників, так званим благородством я б заховався за цією трагедією, я вирішив для себе випити цю гірку чашу до дна», - заявив він.

_{ФОТО: Трибуна Бровари}

Після трагедії командувача Ракетних військ і артилерії генерал-лейтенанта Володимира Терещенка і офіцера групи бойової підготовки полковника Георгія Корнєєва відправили у відставку, а першого заступника командувача військами Північного оперативного командування генерал-лейтенанта Валерія Пашинського понизили в посаді. Вже у 2006 році було розформовано 123 ракетну бригаду, яка здійснювала запуск ракет під час тих горезвісних навчань. Власне, на цьому інцидент було вичерпано.

Одразу після інциденту 91 мешканець постраждалого будинку був тимчасово переселений до готелю «Спорт» в Броварах.  Кілька місяців поспіль після трагедії в пам'ять про жертв катастрофи місцеві жителі приносили до зруйнованого під'їзду вінки та живі квіти. 

25 квітня постраждалим від вибуху виплатили по 2,000 грн компенсацій, сім'ям загиблих — по 5,000 грн. 96 евакуйованих мешканців шістнадцяти зруйнованих квартир переселили до нового будинку. 

Ніби насміхаючись з усього цього інциденту, влада повністю відновила зруйнований ракетами будинок і заселила до нього військових офіцерів та їх родини.

Потроху викидаючи Комуністичну партію на смітник історії, українське суспільство почало переосмислювати своє минуле. Від вузьких кіл політичної та інтелектуальної еліти почали лунати заклики подивитися під новим кутом на діяльність Організації українських націоналістів та Української повстанської армії, які за радянських часів безапеляційно іменувалися зрадниками Батьківщини, посіпаками німців та бандитами. Перші кроки до нового погляду на роль цих людей у боротьбі за незалежність України були здійснені через кінематограф.

У 2000 році було створено фільм «Нескорений» - українсько-американська художня кінострічка режисера Олеся Янчука. Він був відзнятий на кіностудії «Студія Олесь-фільм» за сприяння Українського конгресового комітету Америки (УККА) та за участю Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. Головним консультантом фільму був тодішній президент Світового конгресу українців Аскольд Лозинський.

_{ФОТО: Газета день}

Події фільму розгортаються у 1950 році. У Карпатах продовжують збройну боротьбу загони УПА та невеликі боївки ОУН. На чолі цього війська стояв талановитий командир, генерал-хорунжий Роман Шухевич. Саме долю цього воїна покладено в гостросюжетну й динамічну основу фільму «Нескорений». Це була перша спроба через художні образи донести до українців, що коїлося в нашому краї під час Другої світової війни та довгі роки після неї.

Також у 2000 році піснею року стала композиція «День народження» відомого гурту Воплі Відоплясова. Це стало черговим трампліном до слави для Олега Скрипки та його колективу. Тож статтю завершимо на цій позитивній ноті.