Україна 30: злочинні угруповання "лихих" 90-их — чим запам'ятався 1994 рік

Радянська пропаганда протягом усього часу існування СРСР намагалася переконати суспільство, що злочинність, а надто організована – це продукт капіталістичного устрою. У соціалістичній державі такого просто не може бути.

Проте реальність була значно суворішою, ніж намагалися представити радянські діячі. Люди в Радянській Україні чудово знали, що таке злочинність. Чого лише вартий той факт, що в другій половині 40-их років ХХ століття до міста Одеса прибув сам маршал Георгій Жуков, щоб дати раду з кримінальними бандами, які фактично взяли місто під контроль.

На початку тридцятих років, коли відбувалася активна індустріалізація держави, на арену вперше вийшли «злодії у законі». Це були найавторитетніші злочинці, перші серед рівних, які більшу частину свого життя проводили у в’язниці, де правили, як королі (не дарма ж у кримінальному лексиконі активно використовується термін «коронувати злодія»). 

Один із засновників Управління боротьби з організованою злочинністю МВС України Валерій Кур розповідає: "У тих, хто «коронував» «злодія у законі», ставлення до лідера було дійсно поважним. Просто так це звання не давали. Його справді треба було заслужити – відсидкою, життям на зоні разом із «братвою» – основною масою засуджених, для яких злочин – це спосіб заробітку, і які були основними «постачальниками» коштів в «общак», тобто в «банк», зберігачем і розподільником якого був «коронований» злодій"._{ФОТО: KNews.kg}

Кур підкреслює, що основною умовою для «злодія в законі» була повна відсутність зв’язків з державою – в «короля» не могло бути партійного квитка, він не міг бути на державній службі, служити в армії, а надто в правоохоронних органах. Злодії жорстоко розправлялися з «королями», якщо ловили їх на зв’язках з державою.

Втім, епоха «злодіїв у законі» почала відходити після розвалу Радянського Союзу. В Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, почали формуватися організовані злочинні угруповання (ОЗУ).

Членами ОГП були спортсмени, звільнені з роботи працівники силових структур, звичайні злочинці-початківці. Їх мало хвилювали злодійські поняття та правила. Вони збиралися не здобувати авторитет на «зоні», а багатіти і насолоджуватися вільним життям. І вони не бачили нічого поганого в тому, щоб за допомогою дзвінкої монети знаходити спільну мову і з представниками держави. Більше того, правоохоронці, як діючі, так і колишні, самі могли бути організаторами злочинного угруповання.

Ця «ідеологічна розбіжність» спровокувала на початку 90-их років жорстокі кримінальні війни на територіях колишніх радянських республік, у тому числі і в Україні. Звісно, злочинці стріляли одне в одного не «за ідею». Вони відбирали одне в одного «хлібні території», ділили сфери впливу, щоб мати змогу багатіти. _{ФОТО: Українська правда}

Звісно, що злочинці активно воювали не лише один проти одного. Під час перерозподілу сфер впливу бандити змушували успішних підприємців та бізнесменів платити «данину» за недоторканність. Простіше кажучи, займалися рекетом. Не соромилися вони також викрадати людей заради викупу, вбивати та катувати тих, хто платити відмовлявся.    

У «лихі» 90-ті Київ став лідером по всій Україні за кількістю кримінальних авторитетів, які мали в місті свої «наділи». Наприклад, Віктор Рибалка на прізвисько «Рибка» заснував злочинне угруповання, яке займалося замовними вбивствами, рекетом, крадіжками й розбоєм.

Також дуже багато було приїжджих злочинців. У Київ із Південної Осетії у ті часи прибув знаменитий Борис Савлохов, який володів вільною боротьбою. Його супроводжували такі самі спортсмени, які прийняли рішення стати на цей слизький шлях злочинності, і заснували ОЗУ. Дуже скоро Савлохов (кличка — «Солоха»), вже «контролював» столичні готелі «Турист» і «Славутич», речові ринки тощо. Він заснував навіть конкурси «Українська красуня» та «Міс-стриптиз». Опісля був притягнутий до кримінальної відповідальності, засуджений і в 2004 року помер у в’язниці._{ФОТО: Українська правда}

Угруповання Віктора Авдишева («Авдиш») у середині 90-х років було одним із найпотужніших у Києві. Воно також було сформоване навколо групи спортсменів-борців, і контролювало дрібних бізнесменів, які торгували на Бессарабському ринку. ОЗУ створило охоронну фірму та паралельно викрадало автомобілі та займалося рекетом. «Авдиш» був надзвичайно обережним у своїй діяльності, але правоохоронними органами був викритий і відданий під суд.

Звісно, були і інші злочинні ватажки, багато з яких згодом стали респектабельними членами суспільства. Було б помилкою думати, що вони базувалися лише в Києві. Зокрема, у Донецьку діяла потужна організована група «Гіві», яка займалася вимаганням, виготовленням фальшивої горілки та торгувала наркотиками. Банда контролювала ринок металу, паливно-мастильних матеріалів, гральний бізнес, а також вчиняла замовні вбивства.

Були випадки, коли деяких людей живими замуровували в стіни шахт. Були й інші не менш небезпечні угруповання, які вели боротьбу не на життя, а на смерть за «прихватизацію» ласих шматків великого промислового потенціалу Донбасу.

Валерій Кур звертає особливу увагу, що хоча в Україні і діяло кілька десятків «доморощених» злочинних ватажків, в цілому кримінальний світ 90-их на території нашої Вітчизни мав російський або грузинський сліди._{ФОТО: Зеркало недели}

«Лихі» 90-ті стали справжнім лихом для молодої незалежної держави. Злочинні угруповання були винуватцями сотень, якщо не тисяч, смертей та зламаних доль. Під їх впливом українці навчилися не довіряти державним та правоохоронним органам, які часто мали зв’язки у злочинному світі і співпрацювали з ним. 

І саме під впливом цих процесів було закладено підґрунтя для одного з найстрашніших бичів України – корупції, яка і сьогодні не дає нам побудувати успішну державу, яка могла б стати гідним партнером для інших цивілізованих країн.