Україна 30: зародження музики, телебачення і кіно — чим запам'ятався 1992 рік

Українці споконвіків славилися, як співоча нація. Пісня завжди підтримувала наш бойовий дух, не давала зневіритися у тяжкі часи випробувань і поразок, звеселяла душу і тіло. А також розвиток української музики став одною з рушійних сил нашого прагнення незалежності.

На сьогоднішній день важко сказати, з чого стартувала музика, яка стала культурною опорою нашої боротьби за свою незалежність. Можна лише сказати, що основні підвалини було закладено в останні роки існування Радянського Союзу, коли народи, які входили до його складу, відчули перші ковтки свободи.

Саме в Союзі часів пізньої «перебудови» були створені перші культові гурти, організовані перші фестивалі і написані хіти, які сьогодні вважаються класикою. Справедливо буде зазначити, що першим масштабним заходом української пісні, який зібрав разом тисячі українців, був фестиваль "Червона Рута", який регулярно проводиться до цього часу.

Цей регулярний всеукраїнський молодіжний фестиваль сучасної пісні та популярної музики вперше було проведено у 1989 році. Після того він проводився раз на два роки. 

Саме в рамках фестивалю «Червона Рута» вперше перед масовою аудиторією про себе заявили такі гурти і виконавці, як «Брати Гадюкіни», «Кому Вниз», «Сестричка Віка», Марія Бурмака, Ірина Білик, «Скрябін» (Кузьма і ще кілька учасників з тусовки гурту тоді виступали під назвою «Андрій Кіл»), «Мертвий Півень». Цей список суттєво розширився після здобуття Україною незалежності: «Піккардійська терція», EL Кравчук, Наталя Могилевська, Ані Лорак, Марина Одольська, «The ВЙО», Катя Chilly, «Мотор'ролла», «Тартак», «Димна суміш» та багато інших.

Не лишився осторонь цього музичного Ренесансу і Львов. У місті Лева справжній фурор викликав фестиваль «Вивих», який вперше відбувся у 1990 році, а вдруге – вже у незалежній Україні у 1992 році.  Це також був молодіжний фестиваль, який основний акцент робив на альтернативній культурі та нетрадиційних жанрах мистецтва. Його організатором було Студентське братство. 

_{ФОТО: Українська правда}

У цьому масовому заході взяли участь такі виконавці, як «Баніта Байда», «Мертвий півень», Ольга Юнакова, «Табула Раса», Таїсія Повалій, «Вій», «Лазарет», Марійка Бурмака, «КРОК», «Рутенія», «Пам'ятки архітектури», «Клуб Шанувальників Чаю», «Колгосп імені Шерлока Холмса» та багато інших. 

Ці фестивалі стали трампліном для багатьох відомих сьогодні всій Україні зірок естради. Хтось із них не зрадив своїм патріотичним принципам, а когось із них ми бачимо на концертах, що проводяться на території країни-агресора. Таке от незбагненне колесо історії.

_{ФОТО: Центр міської історії}

Початок 90-тих і у світі позначився активним розвитком телебачення. В українців з’явилося дивитися значно більше цікавих програм, не пов’язаних з державною ідеологією і не підконтрольних центральній владі. 15 червня 1992 році починає мовлення канал ICTV. Саме він поклав початок хіт-парадам, які були такими популярними в Україні у 90-ті роки.

На ICTV у 1995 році починається перший український хіт-парад кліпів «Територія А» у рамках проєкту «Мистецький канал „Територія А“». Проект проіснував до 2000 року.

Саме завдяки хіт-параду стали відомі такі гурти і виконавці, як: «Аква Віта», «Ван-Гог», Юрко Юрченко, «Фантом 2», «Степ», «Грін Грей», Сестри Тельнюк, Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Ані Лорак, Наталя Могилевська, Віктор Павлік, Марина Одольська, Жанна Боднарук, «Брати Гадюкіни», Сестричка Віка, «Табула Раса», «Актус», Ольга Юнакова, «Чотири королі», В'ячеслав Хурсенко, Оксана Білозір, Павло Зібров, «Всяк випадок», Таїсія Повалій, Оксана Хожай, Михайло Поплавський, «Скрябін», «ТНМК», «Конгрес», «Піккардійська терція», «Немо», «Тартак», «The ВЙО», «Іграшки», та ін. Усього за 5 років в рамках проекту було створено понад 2000 випусків. 

Дуже швидко вона стала найпопулярнішою і культовою музичною програмою кінця 1990-х років в Україні. У всіх містах і містечках створювали навіть її фан клуби, а концерти, організовані хіт-парадом, завжди збирали повні зали глядачів.

Проте розвиток телебачення не обмежився самою лише музикою та хіт-парадами. Верховна Рада спробувала зацікавити українців політикою, запустивши телеканал УТ-1. Він робив прямі трансляції у стінах парламенту, що давало змогу простим громадянам бути в курсі того, куди прямує держава. Проте політика на телеекранах не прижилася і УТ-1 з самого початку 90-их мав доволі низькі рейтинги.

Загалом телебачення незалежної України зіштовхнулося із споконвічною проблемою: нема грошей. Позбувшись тиску партійних структур, телеканали також втратили і фінансування. Це зумовило слабкість українського телебачення на початку незалежності.

Саме це і зумовило той факт, що українські телеканали опинилися під контролем кількох десятків людей, які могли дозволити собі витрачати на їх роботу сотні тисяч доларів. Власне, ці люди і були тими, кого ми зараз звемо «олігархи».

Брати під контроль телеканали олігархам ніхто не забороняв. Тоді вважалося, що вони роблять шляхетну справу порятунку українського телебачення.

Справжнім проривом була діяльність телеканалу ТОНІС, який у 1994 отримав спеціальний дозвіл уряду на трансляцію контенту у Європі, Північній Африці та Близькому Сході. 

Проте зараз прийнято вважати, що офіційно першим комерційним телеканалом став ТЕТ-А-ТЕТ. Другим приватним каналом і головним конкурентом ТЕТ за рейтингами став згадуваний вище ICTV, який мав вдосталь сучасної техніки, щоб ловити сигнал із різних точок світу. 

Контент власного виробництва став активно з’являтися на каналі вже після приходу в крісло керівника колишнього виконавчого секретаря Національної ради з питань телебачення і радіомовлення (1995–1997) Юрія Плаксюка.

26 вересня 1992 року в стінах головного технічного центру УТ-1 створюється експериментальне телебачення на базі ЦТ-2 – УТ-3, директором якого став Микола Білоус. Цілей перед каналом на той час поставили кілька – побільше контенту власного виробництва, розважального і пізнавального характеру, що мали бути створені на закордонний манер, а також трансляція міжнародних новин. Та оскільки можливостей у державного телебачення було небагато, переважна більшість програм для УТ-3 виробляли приватні канали, такі як «Ютар», «Мегапол», «7 канал», «Гравіс», «ТВ Табачук».

Одним з останніх впливових телеканалів, створених у 90-их роках став «1+1» («Студія 1+1»). Його засновником був бізнесмен і відомий на той час режисер і документаліст Олександром Роднянський.

Першою спеціалізацією каналу стала трансляція різноманітної кінопродукції за підтримки Innova Film. Наприклад, у ефірі «Плюсів» тоді можна було спокійно застати роботи Мартіна Скорсезе, Віма Вендерса, Пітера Грінуея і Джима Джармуша. 

Власне, таким чином незалежна Україна почала долати кризу кіноіндустрії, яка намітилася на початку 90-их. На екранах телевізорів стали з’являтися фільми українських режисерів. В першу чергу це були історичні фільми та екранізації творів українських письменників.

Держава не може існувати без культури. Тож розвиток музики, телебачення і кіно в незалежній Україні було необхідною умовою для становлення повноцінної держави. Таким був початок нашої культурної незалежності і, як показує наше сьогодення – на цій ниві українцям ще є над чим працювати.