Україна 30: конституційний договір та похорони першого патріарха — чим запам'ятався 1995 рік

Першочерговим завданням другого президента України Леоніда Кучми було ухвалення Конституції України. Йшов п’ятий рік незалежності, а Україна все ще обходилася без цього важливого правового документа. Це зумовило політичну та суспільну кризу, адже ніхто не знав, за яким законом має жити український народ. Конституція УРСР була не актуальна і своїх функцій виконувати не могла.

Характерною рисою суспільного життя незалежної України було постійне політичне протистояння Президента Леоніда Кучми та Голови Верховної Ради Олександра Мороза. Фактично, це був конфлікт Президента з усім парламентом. Президент прагнув створити сильну виконавчу владу, здатну ефективно працювати в умовах наростаючої економічної кризи. Верховна Рада, побоюючись диктатури, фактично прагнула зберегти свої повноваження, в тому числі і право втручатися у вирішення конкретних економічних питань, а також безпосередньо керувати територіями. 

Після ухвалення Верховною Радою України Закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», Президент 31 травня 1995 року прийняв Указ про проведення опитування громадської думки з питань довіри громадян України Президенту і Верховній Раді.

У відповідь на це Верховна Рада наклала на даний Указ вето та запропонувала Президенту до 8 червня 1995 року подати на розгляд кандидатури до складу Кабінету Міністрів. 2 червня Президент підтвердив рішення провести опитування. _{ФОТО: Голос України}

Буде зайвим наголошувати, що таке протистояння не сприяло розвитку держави. Проведення опитування створювало потенційну загрозу розпуску Верховної Ради, рейтинг якої, за даними соціологічних опитувань, на цей час був досить низьким. Водночас це посилювало політичну напругу і опосередковано впливало на економіку, все суспільне життя. Вирішити конфлікт могло лише прийняття Конституції України, яка б чітко розмежувала повноваження Президента і парламенту.

2 червня Президент підтвердив рішення провести опитування. Того ж дня відбулась його зустріч із лідерами восьми фракцій, які підтримали ідею підписання Конституційної угоди між Президентом та Верховною Радою. Її головним натхненником та розробником основної концепції документа став депутат Верховної Ради, заступник голови партії «Народний рух України», Олександр Лавринович.

8 червня 1995 року Президент України Леонід Кучма та Голова Верховної Ради України Олександр Мороз підписали Конституційний договір між Верховною Радою та Президентом України. В ньому обумовлювалися основні принципи організації та функціонування державної влади в країні.

_{ФОТО: Facebook}

Конституційний договір значно зміцнив владу Президента. Ключовий момент — очільники областей не обиралися, а призначалися главою держави, що дало Леоніду Кучмі контроль над регіонами — найважливіший інструмент управління країною.

Укладення Договору було важливим політичним компромісом. Він мав діяти до ухвалення нової Конституції України. І до цього моменту ще треба було дожити.

14 липня 1995 року тяжке випробування чекало на Українську Православну Церкву Київського патріархату – помер її перший Патріарх Володимир (в миру Василь Романюк). 

Навколо смерті Патріарха Володимира і досі точаться дискусії. Відомо, що за кілька місяців до смерті, Патріарху погрожували, він навіть писав заяву у відділ боротьби з організованою злочинністю і просив надати йому охорону. Крім того, в міліції розповіли, що Володимир планував провести перевірку фінансово-господарської діяльності деяких єпархій, керівництво яких він підозрював у зловживаннях._{ФОТО: Цей день в історії}

Патріарху стало погано у Ботанічному саду Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Першу допомогу йому надавали дві жінки, з якими владика мав зустріч. Потім вони загадково зникли, коли приїхала швидка допомога. Син Патріарха Тарас, а аткож ряд експертів заявили, що смерть була насильницькою.

Очільники Київського патріархату хотіли поховати владику в Софіївському соборі, який був історико-архітектурною пам’яткою і не використовувався для богослужінь. Втім, державна влада, під тиском УПЦ Московського патріархату, заборонила здійснювати поховання в Софії Київській. Таке розпорядження віддав особисто Президент Леонід Кучма. Як альтернативу було запропоновано Байкове кладовище.

Проте 18 липня колонна віруючих самочинно понесла труну з Владикою до Софіївського собору. Основною пробивною силою вірян були члени Української народної самооборони (УНСО), які прорвали міліцейський кордон і розчистили шлях для поховальної процесії. Оскільки ворота Софіївського собору були замкнені, а всередині перебували сотні міліцейських спецпризначенців, могилу почали копати прямісінько під соборними стінами.

Під час відспівування натовп вірян був з усіх атакований спеціальними силами міліції. Правоохоронці жорстоко били людей, не розрізняючи, де простий вірянин, а де боєць УНСО. Перепало навіть священикам та монахиням, а наступнику Володимира, майбутньому Патріарху Філарету, поламали посох.

_{ФОТО: Big Kyiv; Vgorode.}

Проте віряни таки опустили труну в імпровізовану могилу, а вночі повністю засипали її. Влада не наважилася розкопувати могилу, і Патріарх так і лишився похований під стінами Софіївського собору.

1995 рік виявився для України часом гострої суспільно-політичної кризи. Конфлікти тривали як у владних кабінетах, так і на вулицях. Довгі роки неволі розкололи українську громадськість. Шлях до зцілення обіцяв бути болючим.