Щороку, четверту суботу листопада, в Україні відзначають День пам'яті жертв Голодомору. Цього року це буде 27 листопада. Започаткував цю подію Президент України у 1998 році Леонід Данилович Кучма, на згадку про жахливі події, пов'язані з голодом у 1932-1933 роках.
Фото: old.uinp.gov.ua
Один із найжахливіших масових політичних злочинів ХХ століття довгий час був прихований від світової громадськості і залишався непоміченим. Між 1932 та 1933 роками не менше 3,9 мільйона українців стали жертвами голоду, який навмисно викликано радянським урядом за вказівкою Сталіна.
Пам'ять про Голодомор — це не лише питання співчуття безневинних жертв українського народу, а й відновлення історичної правди, яку радянський режим довгий час всіляко відкидав.
До розпаду Радянського Союзу в 1991 році, Кремль та його апологети в усьому світі або заперечували існування голоду на той час, або заперечували наявність будь-яких політичних намірів. Архівні матеріали було знищено, а документи підроблено, щоб приховати жахливий злочин.
Згідно з сьогоднішньою позицією Кремля, на той час голодували всі однаково, страждав увесь Радянський Союз. Будь-кого, хто стверджує, що Україна особливо сильно постраждала, швидко оголошують «українським націоналістом» чи «фашистом», котрі бажають підірвати репутацію Росії.
Голодомор – радянський злочин, у якому брали участь слухняні комуністи. Намір І. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича, П. Постишева, В. Чубаря, М. Хатаєвича, С. Косіора знищити частину української нації з метою упокорення українців, остаточної ліквідації українського опору режиму та спроб побудови самостійного, незалежного від Москви Української Держави. Під час скоєння цього особливо тяжкого злочину геноциду за 1932-1933 р.р. комуністичний тоталітарний режим знищив 10 млн. 500 тис. українців
Тим часом аналіз історичних документів не залишає сумнівів у тому, що масштаби голоду цих років не були пов'язані з поганою погодою та неврожаями, ані з прямим наслідком колективізації сільського господарства кремлівським керівництвом з кінця 1920-х років. Голодомор був чимось більшим, а саме жахливим кульмінаційним моментом зусиль радянського режиму щодо знищення незалежного українського національного правопорядку.
Сталінський режим звинувачував «саботажників» та «контрреволюційні елементи» всіх мастей у катастрофічній продовольчій ситуації. На початку 30-х років Україна опинилася у центрі сталінської параної. Більшовики від початку свого правління ставилися до України з підозрою, як до притулку для «націоналістичної» та «антирадянської» діяльності. 
Фото:www.atlanticcouncil.org
Під час громадянської війни 1918–1921 років вони розглядали Україну насамперед як безжально експлуатованого постачальника зерна для робітників у міських центрах революції. Ленін знову і знову підбурював місцевих чиновників за всяку ціну реквізувати продукти та везти їх у промислові центри Росії.
З цією метою Сталіна відправили в Україну, де він спробував з особливою жорстокістю виконати вказівки Леніна. Опір українців їхнім грабежам сформувало у Сталіна принизливе уявлення про них, як про збирання підступних «кулаків» та буржуазних «паразитів».
Пізніше, під час продовольчої кризи початку 1930-х років, диктатор згадає про це і вирішить остаточно покінчити з упертими українцями. Таким чином Сталін привів у дію «голод серед голоду, який був спеціально спрямований проти українців та України».
Московське Політбюро не лише наказало провести безжальні конфіскації останніх продуктів харчування мільйонів селян, але також встановили прикордонний контроль, щоб голодні не могли шукати їжі в інших радянських республіках. До того ж існувала жорстка інформаційна блокада, яка мала приховати голод як від Радянського Союзу, так і від міжнародної громадськості.
Спроба усунути основи української національної самосвідомості вдарила також по інтелігенції та діячам культури у містах. У 1932 та 1933 роках було заарештовано близько 200 000 осіб, культурні та релігійні установи, а також освіту та видавничу справу було «очищено» від українського впливу.
Репресії проти професорів, музейників, письменників, художників, священиків та партійних функціонерів призвели до знищення цілого покоління тих, хто відповідає за інтелектуальне, соціальне та культурне життя країни. 
Фото:usembassy.gov
Варто зауважити, що ці події в Україні визнані геноцидом не в усіх країнах. Ні страх конкуренції за жертв, ні суперечка про юридичні ухвали не повинні стояти на шляху офіційного історико-політичного жесту солідарності з Україною. Чи назвати голод 1932 та 1933 років геноцидом, злочином проти людяності чи просто актом масового терору, це не змінює серйозності злочину.
Останнім актом злочину було мовчання. Голодомор став табу, небуттям. Голоду не було. Про це ніхто не говорив, ніхто про це не писав. Ні пам'ятника, ні пам'яті, ні публічного слова – півстоліття. Навіть у секретних документах політичного керівництва голод не згадується із 1934 року.
Сталінське керівництво та їхні наступники вважали, що те, що не названо, не існує. Однак півстоліття недостатньо, щоб стерти всі особисті спогади. Розрив, що розділяє покоління, ще не такий глибокий, щоб розповіді тих, хто залишився живими свідками голоду, не були передані дітям. У кожному разі знання жахів 1932/33 року збереглося у багатьох сім'ях.
1998 р. президент Кучма ввів офіційний день пам'яті жертв Голодомору. Навесні 2003 року український парламент провів спеціальні слухання щодо великого голоду, а 15 травня 2003 року він прийняв «Звернення до українського народу», засудивши штучно викликаний голод.
Водночас, за президента Кучми, почалися спроби здобути міжнародне визнання Голодомору як геноциду. Ряд парламентів, особливо в Центрально-Східній Європі та Північній Америці, кваліфікували Великий голод як геноцид, але основні міжнародні організації не погоджувалися з цим, особливо прихильники Росії. 
Заслуга наступного Президента України — Ющенка у тому, що честь мертвих міцно закріпилася не лише у Києві, а й на теренах провінції. У столиці центральний пам'ятник було споруджено на Дніпровських висотах біля Печерської лаври. Усні свідчення тих, хто вижив, були зібрані в багатьох селах і містах, були влаштовані цвинтарі та споруджені меморіальні хрести. У школах детально вивчають історію голодомору, що стало обов'язковою темою програми навчання.
27 листопада 2006 р. після неоднозначних дебатів парламент ухвалив закон «Про Голодомор в Україні», в якому законодавчо закріплено визнання Голодомору «геноцидом українського народу».
У четверту суботу листопада, о 16:00, пам'ять про 10,5 мільйонів українців, убитих під час геноциду, вшановують хвилиною мовчання та запалюванням свічок. На центральних площах міста, біля пам'ятників жертвам Голодомору, у храмах та в Залі пам'яті Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» у Києві, скрізь застікають свічки.
Традицію запалювати свічки у вікні свого будинку, на підтримку акції «Свічка у вікні», у 2003 році запропонував дослідник Голодомору Джеймс Мейс: «Навіть через сім десятиліть мерехтлива у вікні свічка здається мені гідною відповіддю».
Вам також може бути цікаво, про спальні райони пострадянського простору.
Крім того, раніше повідомлялося про те, що 20 листопада Всесвітній день дитини.
Також видання Postfactum розповідало, що 12 вересня 2021 року відзначаємо День танкіста.
Топ новини
