Як відомо, нещодавно Україна набула статусу кандидата на членство в ЄС. Таке визнання європейської спільноти є вкрай важливим для нашої країни, яка сьогодні воює за свою незалежність, за своє європейське майбутнє. Це чіткий сигнал, що Україна є на вірному шляху, на шляху до єдиної Європи.
Водночас за кілька днів до історичного рішення Європарламенту Верховна Рада України проголосувала за Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи щодо запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству та боротьбі з цими явищами» 2319-IX[1] (далі за текстом – Стамбульська конвенція, Конвенція).
Ратифікація Конвенції продемонструвала єдність України у дотриманні та повазі прав людини перед нашими партнерами. Це вкотре доводите те, що українці – сучасна європейська нація, яка не має нічого спільного із пережитками радянського минулого.
Проте дехто із настороженістю сприйняв ратифікацію, адже маніпуляції навколо Конвенції йшли вже не перший рік. Наприклад, у 2016 році парламентарі провалили відповідне голосування, так і не дійшовши згоди через поняття «гендер» та «сексуальна орієнтація». Свої застереження неодноразово висловлювали представники Ради церков України. Тому пропоную разом розглянути основні положення Конвенції та чому її ратифікація є важливою для України.
Слід розпочати з того, що Стамбульську конвенцію було відкрито для підписання з 11.05.2011[2].
У тому ж році Україна приєдналася до неї, проте ратифікувала її лише 20.06.2022 та стала 36 країною, яка це зробила. Відповідний Закон України 2319-IX Президент України підписав 21.06.2022 року, а набрання чинності відбудеться 02.07.2022 року.
Документ охоплює низку заходів щодо запобігання та протидії насильству, захисту його жертв, переслідуванню та покаранню кривдників. Відповідно до Конвенції, насильство щодо жінок є видом дискримінації та порушенням прав людини.
Щороку все більше жінок стикається з проявами домашнього насильства. Так, за офіційними даними Департаменту комунікації МВС України, 2021 року в поліцію про домашнє насильство заявили на 56% більше громадян, ніж 2020 року[3].
Ратифікація Конвенції має сприяти підвищенню рівня запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, забезпечення гарантій захисту прав та інтересів таких осіб та належного реагування на випадки такого насильства, надання допомоги постраждалим.
Проблема полягала і в тому, що жінки-жертви насильства не знали, як їм діяти в таких випадках, як фіксувати такі злочини, куди і до кого звертатися. Відповідно до ст. 22 Конвенції України має створити спеціалізовані служби підтримки жінок для всіх жінок – жертв насильства та їхніх дітей[4]. Окрім цього, ст. 23 Конвенції передбачено створення доступних притулків для забезпечення безпечного розміщення жертв, особливо жінок та їхніх дітей. У таких службах та притулках надаватимуть професійну підтримку та дієву допомогу.
Щодо питання моніторингу виконання Конвенції, то у ст. 66 Конвенції зазначено, що Україна як сторона угоди має створити спеціальний орган – групу експертів з дій проти насильства щодо жінок (далі за текстом – ГРЕВІО). ГРЕВІО складається щонайменше з 10 членів та максимум 15 членів з урахуванням гендерного та географічного балансу, а також багатодисциплінарної експертизи. Цей орган уніфікує повноваження та обов'язки, передбачені Конвенцією.
Однією новелою є й те, що завдяки ратифікації угоди жертви отримають право вимагати компенсацію від осіб, які вчинили будь-яке з правопорушень, встановлених відповідно до Конвенції.
Також важливо наголосити, що згідно зі ст. 55 Конвенції «провадження ex parte та ex officio» Україна забезпечує, щоб розслідування або кримінальне переслідування правопорушень, встановлених відповідно до статей: 35 (фізичне насильство), 36 (сексуальне насильство, у тому числі зґвалтування), 37 (примусовий шлюб), 38 (каліцтва) жіночих геніталій) та 39 (примусовий аборт і примусова стерилізація) цієї Конвенції, не залежать повністю від повідомлення або скарги, поданої жертвою, якщо правопорушення було скоєно повністю або частково на її території, і щоб провадження могло продовжуватися навіть у тому випадку, якщо жертва відкликає свою заяву чи скаргу.
Тобто навіть якщо жертва насильства під тиском забрала свою заяву про злочин, його все одно мають розслідувати. До того ж неважливо хто саме заявив про домашнє насильство, чи це вчинила сама жертва чи хтось інший.
Маленька ремарка, багато з вищезгаданих правопорушень взагалі не було криміналізовано в українському законодавстві (проте варто згадати про Закон України 2227-VIII[5]) або не мало законодавчого закріплення.
Щодо питання про «гендерну рівність», яке найбільше бентежило противників ратифікації Конвенції, то хочу Вас заспокоїти, адже для нашого законодавства поняття «гендер» не є новелою. Наприклад, у ст. 2 1 Кодексу законів про працю України[6] зазначено, що забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці залежно від ґендерної ідентичності. Також багато хто маніпулює тим, що Конвенція захищає лише права жінок. Це помилка, адже у ст. 4 Конвенції чітко зазначено, що виконання її положень передбачає захист прав жертв насильства будь-якої статі, ґендеру, віку, сексуальної орієнтації, переконань, походження та стану здоров'я.
Підбиваючи підсумки, хочу зазначити, що попереду на Україну чекає довгий шлях імплементації положень Конвенції у своє законодавство. Багато робіт уже зроблено, нагадаю, що у 2018 році набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» 2229-VIII[7], який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству.
У 2021 році набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі» № 1604-ІХ[8], що дозволяє постраждалій особі отримати відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, заподіяних внаслідок домашнього насильства. Враховуючи, що до ратифікації Конвенції не всіх правопорушників можна було притягнути до кримінальної відповідальності за відповідні злочини, можу спрогнозувати, що законодавець серйозно розпочне зміни чинного Кримінального кодексу України.
А головне, пам'ятайте, що домашнє насильство не можна замовчувати, воно потребує ефективного реагування та скоординованих дій! Бережіть себе та своїх близьких!
Топ новини
