З початком війни Росії проти України, сільськогосподарська галузь є однією з найбільш постраждалих. Окрім того, що не всім господарствам і не у всіх областях вдалося провести посівну в повному обсязі, є ще одна величезна проблема – це реалізація за зовнішньоекономічними контрактами зернових, олійних культур та продуктів їх перероблювання.
В останні роки перевалка через морські порти цих продуктів складала близько 85% від всього обсягу експорту вищеназваних культур. На сьогодні морські порти є заблокованими Росією, а річкові Дунайські порти перенавантажені. При тому, що експорт через річкові порти складає близько 5% від загального експорту. Кількість заблокованого зерна на середину травня 2022 року складає близько 22 млн тонн.
Тож які є варіанти з розв'язання цього питання? На середину травня вище керівництво України, за безпосередньою участю Міністерства сільського господарства, провело низку перемовин з керівництвом країн, які мають портові потужності для відвантаження. Але чому на сьогодні немає значних зрушень в експорті? Це питання має декілька пояснень та шляхів вирішення.
По-перше, це перелік країн і портів, через які теоретично можна здійснювати перевалку збіжжя. На цьому питанні слід зупинитись, а вже потім переходити до обговорення їх реальних можливостей.
Почнемо з Балтійських портів – це Рига, Клайпеда, а також польські та німецькі порти.
Перші два порти обмежені вартістю логістики з України. Це обумовлено не тільки подовженим логістичним залізничним шляхом в обхід Республіки Білорусь, а також і подвійною перевалкою: перша з них на кордоні України з Республікою Польща, а друга на ділянці біля Каунаса, на кордоні Польської та Литовської республік. Проблема в тому, що Україна та Литовська республіка мають широку колію, а Польща – вузьку, окрім того, на сьогодні на кордоні цих двох країн не існує потужностей для здійснення перевалки. Якщо розв'язувати цю проблему, то порти Клайпеди та Риги можуть через свої портові елеватори забезпечити експорт зернових на рівні від 800 тисяч тонн до 1 млн 300 тисяч тонн зернових, виходячи з Їх теперішньої завантаженості. Саме тому зараз як міністерство, так і приватні підприємства шукають шляхи розв'язання даної проблеми.
Портові потужності Польщі та Німеччини завантажені власною продукцією, і робити ставку на них я б не вважав за розумне.
Порти Румунії, Болгарії та північної Туреччини – ці порти мають для українських трейдерів дуже складну та коштовну логістику. Необхідно доставляти до дунайських портів автомобільним або залізничним транспортом, а потім, невеличкими баржами (1500-3500 тонн) організувати перевезення до портів Констанца, Варна, Хайдарпаша та інших. Ці маршрути є дуже коштовними та складними.
Реалізація сільгосппродукції через порти Середземного моря є економічно не ефективною, а продаж в Євросоюз складає близько 7% від загального обсягу збіжжя з України.
Яке вирішення має це питання? На моє бачення є декілька варіантів.
Що стосуються Балтійських портів, то можливо розглядати два варіанти: організація гуманітарних рейсів через територію Республіки Білорусь для перевезення зернових культур за пропозицією Антоніо Гутієреша, та будівництво двох сухих портів на кордонах Україна-Польща та Польща-Литва для прискорення проходження вантажів.
Можливий для реалізації, але дуже складний варіант – це військові конвої за протекцією (НАТО, ООН та інших) для супроводу наших суден в акваторії Чорного моря.
Будемо разом шукати шляхи розв'язання цього питання, тому що часу не багато, адже за місяць почнеться збір нового врожаю та елеваторних потужностей може просто не вистачити.
Топ новини
