Сергій Неретін - колишній перший заступник голови Держкіно, блогер і журналіст в інтерв'ю TrueUA розповів про досягнення і проблеми української кіноіндустрії, світові тенденції галузі, а також своє бачення її розвитку в найближчому майбутньому.
- Сергій, незважаючи на складність ситуації з глобальною пандемією, зараз відбувається в світовій кіноіндустрії і як ці процеси впливають на українське кіно?
- Зараз проходить тяжке випробування не тільки в українському кіно, а й у світовій кіноіндустрії. Але це пов'язано не тільки з пандемією, яка, безумовно, внесла глобальні корективи в суспільне життя. Коронавірус навіть прискорив всі ці процеси.
Зараз в світі дуже швидко розвиваються стрімінг платформи, наприклад, Netflix або Disney, на яких демонструється певний кінопродукт. Як правило, вони виготовляють високобюджетні серіали на кшталт «карткового будинку», які набувають велику популярність в світі. На цьому заробляють астрономічні суми і ці платформи вже є гідним конкурентом класичного Голлівуду.
Водночас у нас серіали переважно асоціюються з українським або російським «телемило» для домогосподарок. Але, з огляду на те, що США є законодавцем мод, вони демонструють нам якими можуть бути ці серіали, на що потрібно рівнятися.
І тут ми підходимо до українського ринку, який почав фактично розвиватися після 2014 року. До цього це і не ринок був взагалі були якісь потуги.
- Тобто майбутнє в української кіно є?
- Після Революції Переваги держава зрозуміла, що українське кіно має бути і почала цей напрямок активно фінансувати. На мій погляд, його розквіт припав на 2015-19 роки, а в 2020-му все почало потроху згортатися.
Наприклад, візьмемо кінотеатри. Там українському кіно було важко, адже треба враховувати ринок сформувався в кінотеатрах: комікси фільми, мультфільми для сімейного перегляду, іноді бойовики, фентезі та в принципі все, на цьому перелік жанрів вичерпується. Це так звані кіноатракціони, яке насправді збирає мільярди доларів доходів.
Річ у тому, що українська кіноіндустрія ще не дозріла для виготовлення серйозних анімаційних фільмів, бойовиків, фентезі тощо. Тому-то протиставити такій світової продукції українському кіно майже нічого.
І проте, за період 2015-2019 років, в той завдяки тому, що російський кінематограф пішов з українського ринку, ми вивели частку вітчизняного кіно приблизно на 8-10 відсотків від загального прокату. Наприклад, в сусідній Польщі, Великобританії, Німеччини, Іспанії чи Італії частка власного кінопродукту досягає приблизно 50 відсотків. Однак у них це все будувалося десятиліттями, тому наш результат за такий невеликий проміжок часу можна вважати успіхом.
- Як Ви вважаєте, чи є перспектива у просуванні вітчизняного кінопродукту на зовнішні ринки?
- Перспективи, звичайно, є. Ось, наприклад, найбільший в світі американський дистриб'ютор Lionsgate купив права на український трилер "Let it Snow" (Нехай сніжить). Прем'єра в США та ще кількох країнах відбулася, а в Україні його можна буде побачити трохи пізніше. Також деякі стрімінг платформи купили українські фільми «Атлантида», «Червоний», декілька документальних фільмів.
- Чи є окупають себе українські фільми в прокаті? І яка їх частка в прокаті сьогодні?
- Давайте поясню це в цифрах. Для того, щоб окупити фільм з бюджетом в 10 млн гривень, потрібно зібрати в прокаті не менше 30 млн. Йдеться тільки про окупність. Справа також і в тому, що приблизно 50% прибутку забирають кінотеатри. І така практика у всьому світі.
Ледве чи не єдиним українським фільмом який окупився стало «Шалене весілля». Тому сьогодні української кіноіндустрії майже неможливо вийти на такий рівень, як в Голлівуді, який до 2020 року щотижня випускав в кінопрокат за 4-5 фільмів. Україна, щоб взяти такий темп треба як мінімум 500 млн доларів щорічно (в 2019 році на українському кіно державою виділялося близько 37 млн доларів, - авт.).
Однак свого часу ми намагалися робити все можливе, адже це дуже важливий маркер і окупність вимірюється не тільки у фінансовій площині. Ось, наприклад візьмемо фільм «Заборонений» про Василя Стуса. Тема, яка в масовому кіно взагалі не підійматися. Збори не були великими, але резонансу і хайп навколо цього фільму було дуже багато. І мимоволі тому почали зростати продажі фільму, книг, які асоціюються з Василем Стусом, почали з'являтися документальні фільми про нього, взагалі зріс інтерес до цього поетові.
У свою чергу «Шалене весілля» та багато інших подібних фільмів рекламують українські традиції, українських акторів, пропагують саму ідею української комедії тощо.
Тобто кіно це така велика реклама багатьох речей для масової аудиторії, яке приносить величезну користь суспільству.
Водночас сьогодні ситуація в кіноіндустрії дуже складна. Кінофестивалі світового рівня не відбувається, прокат в кінотеатрах повністю провалений. При цьому ми продовжуємо нераціонально вкладати десятки мільйонів гривень в кіно, глядач просто не побачить. Нам необхідно швидко перебудовуватися. Тому треба збирати представників кіноіндустрії, кінотеатрів, телегравців і виробляти якусь певну загальну стратегію.
На мою думку, через ситуацію з коронавірусу, оптимальним є згортання всього що напрацьовувалось протягом п'яти років, і потрібно почати фінансувати телесеріали і телефільми.
- До речі, яка зараз взагалі ситуація з трансляцією вітчизняного кінопродукту на телебаченні?
- Телебачення, як правило, не приймає ці фільми. Телебачення вже багато років, на жаль, і не тільки в Україні, рухається на шляху деградованих і забезпечення простих масових смаків. Новини подивишся - тематика одна і та ж «вбив, зарізав, закопав». Або чому популярні серіали типу «Слуга народу» і йому подібні. А потім їх аудиторія йде і бездумно, абсолютно бездумно, голосує за коміка Зеленського на виборах. Ось і бачимо за останні півтора року, відбувається якісь «шалений п ... ц».
- 2020 року, в контексті діяльності Держкіно, відомий своїми скандалами. Для багатьох несподіваною стала перемога в конкурсі на посаду керівника структури Марини Кудерчук. Як ви оцінюєте це призначення і ті зміни, які відбулися після?
- Прикро що таке відбувається. Тому що ми за 5 років вибудовували абсолютно нормальну, прозору систему, де враховувалася думка всієї кіноіндустрії, як би це пафосно не звучало. Хоч і у нас були скандали, і критика була, але зараз відбувається тотальне нехтування всіма правилами.
Призначення Марини Кудерчук відбулося в обхід практично всіх конкурсів. Там були більш гідні кандидатури, а перемогла нікому невідома Марина Кудерчук. Ця людина колись очолювала запорізький кінотеатр, а згодом працювала податківцем. Тобто вона не має ніякого відношення до кіно. Ну, це як мінімум, викликає подив.
- Багато питань у громадськості виникло у ходу і результатів 14-го конкурсу Держкіно. Навіщо потрібно було проводити конкурс, якщо переможці обиралися не за рейтингом за попередню оцінку?
- За правилами, в конкурсі повинен був бути врахований рейтинг з оцінкою експертної комісії. Цей рейтинг повністю проігнорували, що і викликало обурення серед багатьох представників кіноіндустрії. Ситуація дуже дивна і не прозора.
- Раніше українські актори, режисери, продюсери шукали фінансування або спільні проекти переважно в РФ. Зі зрозумілих причин всім причетним до кіноіндустрії зараз доводиться переформатуватися ...
Де починаючи з кінця 90-х років в Україні почав відроджуватися кіноринок. Тоді, правда, ринку як такого ще не було. В 2000 роках ми стали, так би мовити, сервісною країною, яка обслуговувала кіноринок ряду країн, в основному російську.
При цьому почали з'являтися кіностудії, нова кінотехніка, українські актори почали зніматися в російській кіно. В Україні знімалося багато реклами для світових відомих брендів типу «Coca-Cola». Чимало анімаційних фільмів і мультфільмів була створена з участю українських фахівців. Упевнений, що можна було б залучити і для виготовлення власного анімаційного продукту, справу вже тільки у відповідному фінансуванні їх роботи.
Тому ось такі сервісні послуги в Україні були і є дешевше. Однак завдяки цьому у нас була створена хороша база. І коли після 2014 року постало питання про необхідність робити український кінопродукт, виявилося, що ми до цього виклику готові.
До речі, розповім цікаву історію. Якось був з робочою поїздкою в Молдові. Нам запросили, щоб ми поділилися нашим досвідом. Я вислухав їх ситуацію і був вражений - то, що у них було, ми пережили ще в кінці 90-х років. У них, як і у нас колись, тотально на телебаченні і кінопросторі переважала російська продукт.
- Рік тому Ви почали свій проект «Ознаки». Розповідайте, будь ласка, про що він і чи плануєте Ви надалі розвивати YouTube-формат?
- YouTube - це теж один з форматів стрімінгового сервісу. Мені такий формат дуже цікавий. Зокрема в YouTube я можу побачити і послухати те, що ніколи не покажуть по телебаченню. Вважаю що за цим майбутнє.
Ось і ми з друзями запустили проект на цьому сервісі. Робимо ряд невеликих документальних стрічок. Також щотижня випускаємо якусь сатиричну програму «Пекельні хроніки», яка, в принципі, має успіх у глядачів. Рік невтомної роботи і у нас сформувалася вже своя аудиторія. І це без реклами і накрутки.
Топ новини
