У 1991 році сформувався ряд політичних, економічних і соціальних факторів, які зробили сприятливими здобуття Україною незалежності.
Українці вимагають незалежності. Фото: kalynivka.city
Суспільство вже не могло приховувати свого невдоволення курсом, яким слідувала правляча Комуністична партія Радянського Союзу. Проведена президентом СРСР Михайлом Горбачовим політика "перебудови" не вирішувала ключових проблем, серед яких значну роль займало право на самовизначення народів, які перебували в складі СРСР.
Українці все частіше проявляли своє прагнення до незалежності. Регулярні мітинги й збори під синьо-жовтими прапорами в парку Тараса Шевченка, організатором яких був Народний Рух України, супроводжувалися постійними провокаціями й тиском з боку силових структур. Проте акції, в підтримку незалежності не припинялися і ставали все більш масштабними.
ФОТО: Львівська політехніка
У цих умовах комуністична верхівка Української радянської соціалістичної республіки, перебуваючи під громадським тиском, приймає 16 липня 1990 Декларацію про державний суверенітет України, текст якої був такий: «З огляду на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України й щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».
Таким чином, першим Днем Незалежності був проголошений саме 16 липня - дату прийняття Декларації про державний суверенітет.
Однак було б наївно думати, що керівництво Радянського Союзу так просто відпустить у вільне плавання колишні радянські республіки, особливо Україну, з усіма її ресурсами й промисловим потенціалом.
19 серпня представники вищого керівництва СРСР здійснили спробу державного перевороту. Бунтівники оголосили, що президент Горбачов тяжко хворий і його обов'язки виконуватиме віцепрезидент Геннадій Янаєв. Поки ж ситуація в країні не стабілізується, влада сконцентрується в руках Державного комітету з надзвичайного стану.
В Україні генерал Валентин Варенников оголосив в ультимативній формі, що уряд і парламент УРСР повинні скоритися ГКЧП. Розпускалися всі політичні партії, крім комуністичної, ліквідовувалися демократичні рухи та об'єднання, заборонялися будь-які страйки, збори й мітинги.
У цій ситуації Голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук зайняв неоднозначну позицію. Хоча він відверто не засудив путч, він оголосив, що уряд і парламент УРСР зможуть дати свою відповідь на ультиматум путчистів лише після оцінки ситуації.
ФОТО: Голос України
Своєю чергою Народний Рух України почав закликати народ до активного опору заколотникам. У серпні 1991 року в великих містах України, серед яких були Київ, Львів, Харків і Донецьк, пройшли масові мітинги протести. Городяни десятками тисяч виходили на вулиці міст, попри погрози й заборони лідерів ГКЧП.
Символічно, що саме в Донецьку Рух сформував штаб опору ГКЧП, який рішуче засудив дії путчистів і закликав уряд УРСР дотримуватися засідки, проголошені в Декларації про суверенітет України.
Тим часом в Москві ГКЧП зазнав поразки 22 серпня 1991 завдяки рішучим діям жителів міста. Над барикадами майоріли національні прапори радянських республік, серед яких були й синьо-жовті.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла АКТ про проголошення незалежності України. Рішенням цього документа УРСР припиняло своє існування і замість неї з'являлася незалежна Україна.
«Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет Україна, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави - України », - проголошувалося в документі.
ФОТО: Український інститут національної пам'яті
20 лютого 1992 роки ніч прийняття АКТу про проголошення незалежності України, 24 серпня, був проголошений Днем Незалежності замість 16 липня. У тому ж році був прийнятий закон «Про правонаступництво України», який проголошував Україну правонаступницею УРСР.
1 грудня 1991 року, з метою підтвердження Акта незалежності України, в країні був проведений референдум, на якому українці повинні були відповісти або ствердно чи негативно на питання, чи підтримують вони АКТ проголошення незалежності України. Варто зазначити, що Михайло Горбачов і його соратники не розлучалися з ідеєю зберегти СРСР. Крім того, інші країни не поспішали погоджуватися з появою нової держави на карті світу.
Проте, не дивлячись на всі перешкоди, 90,32% українців, які брали участь в референдумі, підтвердили незалежність своєї Батьківщини.
ФОТО: YouTube
У Верховній Раді результати референдуму зустріли оваціями. Депутати від Народного Руху увійшли до сесійної зали, несучи великий синьо-жовтий прапор, який відтепер став державним прапором нової держави, що утворився на карті світу - України.
В'ячеслав Чорновіл запропонував - "Я прошу, щоб саме цей прапор був встановлений в нашому залі". Згідно зі стенограмою, на той момент глава Ради Леонід Кравчук підтримав пропозицію нардепа Чорновола. "Мова йде про пам'ятний прапор, який був на танку, що захищав Верховної Ради Української РСР ... Я вважаю, що він завоював право бути в цьому залі", - сказав Кравчук.
Також ви можете дізнатися, що Олімпіада 2030: Україна планує подати заявку на проведення Олімпійських ігор.
Ще ми повідомляли про те, що МЗС Білорусі "викликав на килим" українського посла.
Топ новини